Забужанська І.Д. СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РИТМООДИНИЦЬ АМЕРИКАНСЬКИХ ВІРШОВАНИХ ТЕКСТІВ
Забужанська І.Д.
аспірант,
Київський національний лінгвістичний університет
СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РИТМООДИНИЦЬ АМЕРИКАНСЬКИХ ВІРШОВАНИХ ТЕКСТІВ
Дослідження структурних особливостей ритмічних одиниць сучасного поетичного мовлення є необхідним етапом експериментально-фонетичних досліджень усного мовлення, зокрема сучасного поетичного мовлення на матеріалі озвучених американських віршованих текстів.
Базовою конститутивною основою поетичного мовлення є ритмічна група, ядром якої є наголошене слово, до якого можуть бути приєднані інші слова, які у мовленні втрачають свій наголос.
Проаналізувавши ритмічні групи щодо їх структурного типу, встановлено, що кількість простих ритмогруп у досліджуваному матеріалі становить 44%, складних– 1%. Серед складених ритмогруп проклітичними РГ виявилися 48%, енклітичними – 4% РГ,а проклітично-енклітичними – 3% РГ. У поетичному мовленні виявлено лише 1 % складних ритмогруп, які хоч і утворені за допомогою однієї лексичної одиниці, однак у мовленні отримують допоміжний наголос.
Домінування проклітичних ритмогруп є цілком зрозумілим та виправданим, адже англійська мова як одна із аналітичних мов базується на використанні службових слів, а саме артиклів та широкого арсеналу прийменників, що передають синтагматичні відношення слів, тобто їх контекстні зв’язки. У поетичному мовленні саме артиклі та у більшості випадків прийменники промовляються без наголосу, приєднуючись до наступного наголошеного слова.
Наступними за кількістю є прості ритмічні групи, загальна частка яких склала 44%. Прості РГ утворені лише однією словоформою. У результаті кількісних підрахунків виявлено, що сучасне поетичне мовлення характеризується простими ритмічними групами. Той факт, що прості ритмічні групи складають чи не половину досліджуваних ритмогруп, можна пояснити тим, що автор, прагнучи за відносно обмежений відрізок часу передати різного роду інформацію, а також викликати у слухача певні емоції, тобто має прагматичний характер. Тому віршований текст вимовляється у відносно сповільненому темпі, практично кожне слово наголошується.
Згідно із підрахунками встановлено, що зовсім незначну частину досліджуваних ритмічних груп становлять енклітичні (4%) та проклітично-енклітичні (3%) ритмічні групи. Аудиторами-фонетистами зафіксовано лише 16 складених РГ, що у відсотковому відношенні становить лише 1%.
Оскільки у фокусі нашої уваги перебували і римовані віршовані тексти, і неримовані, то контраст у характері функціонування різних структурних типів РГ у двох типах текстів допоміг виявити загальний принцип їх ритмічної організації. У римованих віршованих текстах переважають проклітичні ритмогрупи, утворені за рахунок приєднання ненаголошеного слова / слів до наступного наголошеного. Це, вочевидь, пояснюється наявністю у тексті рими, яка, як відомо є одним із ритмічних факторів мовлення, сприяє динаміці мовлення, гармонії. За рахунок рими слова у рядку вимовляються у пришвидшеному темпі, у результаті втрачаючи свій наголос, за рахунок приєднання до наступного наголошеного слова. Це ж пояснює і певний відсоток виявлених енклітичних ритмогруп. У неримованому тексті, який крім того ж характеризується специфічним графічним оформленням, провідними є прості ритмічні групи.
Розподіл на типи акцентних структур відбувався із урахуванням позиції наголосу, а також кількості наголошених та ненаголошених складів. Аналізуючи типові ритмічні моделі або ж акцентні типи ритмогруп сучасного англомовного поетичного мовлення на матеріалі озвучених американських постмодерністських віршованих текстів, нами зафіксовані 19 типів ритмічних моделей або ж акцентних типи РГ.
Визначені структурні типи ритмічних груп не є величиною сталою, адже розподіл на відповідні акцентні типи відбувається виключно після прослуховування віршованих текстів в авторській реалізації, у результаті чого саме та чи інша реалізація утворює певний тип. У дикторській реалізації можливим є перерозподіл типів ритмічних груп.
Акцентно-складовий аналіз матеріалу засвідчує, що у сучасному поетичному мовленні ритмогрупу можуть утворити максимально сім складів. Проте, частка семискладових ритмогруп є вкрай мізерною, і становить лише піввідсотка. П’яти- та шестискладові ритмогрупи є також нечастотними (0,05 – 1,7 %). Близько 5% досліджуваних ритмогруп складаються із чотирьох складів. Дво- та трискладові ритмогрупи використовуються досить часто. Загальна частка їх рекурентності становить 33% і 25% відповідно. Однак, найуживанішою є односкладова ритмічна група, частота використання якої становить 25%. Причиною цього може бути власне лексика сучасної американської поезії, якій притаманні риси розмовного стилю з одинокими випадками використання книжної поетичної лексики, яка почасти є багатоскладовою.
Проаналізувавши частиномовну приналежність наголошених слів у ритмічних групах, ми дійшли висновку, що наголошеним словом у ритмогрупі найчастіше виступають іменники, дієслова, прикметники, прислівники. Числівники наголошуються завжди, однак їх кількість у всіх аналізованих текстах є вкрай малою. У наведеному нижче фрагменті віршованого тексту спостерігаємо наголошені автором іменники (3, 7, 8, 11, 14), дієслова (4, 5, 9, 13, 15), прикметники (6, 11) займенники (16), прислівник (2), частки (12,17), вигук (1):
(14) 'O (1) / 'how (2) / the 'ship (3) / will 'rock (4) / when it 'meets (5) / the 'giant (6) / 'block (7) / of 'ice (8) / doing (9) / the 'eagle (10) / 'rock (11) / it's 'not (12) / what you can 'see (13) / the 'white (14) / that 'kills (15) / but 'what (16) / you can'not (17) (2, с. 184).
Як засвідчує аналіз ілюстративного матеріалу, реалізація ритмічної моделі тексту, зокрема, акцентуація і самостійних, і службових частин мови є суб’єктивним процесом і залежить від авторських індивідуально-психологічних та стильових переконань, а також зумовлений прагматичними особливостями.
Однак, найчастіше наголос отримують самостійні частини мови, тобто іменники, дієслова, прикметники, прислівники тощо. Фрази, які складаються з простих ритмогруп, промовляються уповільненим темпом, сприймаються як вагоміші у порівнянні із проклітичними, клітики яких втрачають наголос та послаблюються у їх смисловому аспекті. Домінування наголошених дієслів над наголошеними прикметниками можна пояснити власне частотністю використання дієслів в американській постмодерністській поезії, де поширеним є прийом телеграфного стилю, що з’являється тоді, коли «прикметники недоречні, дорого коштують, не передають жодних емоцій експліцитно, а важливими є лише факти, події, повідомлення» [1, с. 240].
Наявність рими також впливає на характер наголошеного слова у ритмогрупі. Розглядаючи римований текст, який керується передусім законами рими, помічаємо, що наголос у певній мірі отримують всі частини мови. Для неримованих віршованих текстів характерним наголошення за допомогою емфатичного наголосу лише самостійних частин мови, які несуть смислову інформацію.
З функціональної точки зору зауважимо, що основний корпус наголошених дієслів становлять різні форми герундія, тобто не особова форма англійського дієслова, яка поєднує у собі риси і дієслова, й іменника.
У результаті аналізу розподілу частин мови у проклізі та енклізі виявлено, що із загальної кількості клітик (1069) частотність розподіляється наступним чином: найбільш рекурентними клітиками є артиклі (35%), прийменники (30,1%), займенники (28,6%), сполучники (15,4%) та допоміжні дієслова (15%). Менш частотними у ролі клітиків виступають прислівники (4,6%), частки (2,3) та іменники (0,2%).
Дослідження синтагм як смислових ритмічних одиниць сучасного поетичного мовлення передбачало встановлення кількості ритмогруп у складі синтагми, а також характеристику структурного типу та акцентного типу цих ритмогруп; об’єму синтагм та виявлення специфіки функціонування синтагм в озвучених конвенційних та експериментальних віршованих текстах.
У межах досліджуваного масиву озвучених віршованих текстів було виявлено та проаналізовано 758 синтагм, що утворюються максимум за допомогою 8 ритмічних груп. З точки зору кількості ритмічних груп, які формують синтагму, встановлено, що найчастотнішими були синтагми, утворені із 2 РГ. Їх частка у загальному склала 33,4 %. Дещо менше вживалися синтагми із 3 (26,3%) та 1 (21,4%) ритмогрупи. Більше десятої частини синтагм (11,5%) у сучасному поетичному мовленні займають синтагми із 4 ритмогруп. Синтагми, утворені за допомогою більше 5 ритмічних груп, виявилися найменш уживаними.
Таким чином, акцентно-складова комбінаторика текстів є суб’єктивним процесом і залежить від поета-диктора, адже відбувається у динаміці мовленнєвої діяльності. У деяких випадках використання різних структурних типів ритмічних груп носить прагматичне підґрунтя. Характерним також є співпадіння структурних типів ритмогруп із семантикою тексту. Закономірності розподілу частотності акцентних типів полягають у переважанні односкладових акцентних типів. Сучасним віршованим текстам американського постмодернізму в авторському озвученні притаманні аритмія у контексті синтагматичної організації тексту.
Список використаної літератури:
- Бабелюк О. А. Принципи постмодерністського текстотворення сучасної американської прози малої форми : монографія / О. А. Бабелюк; Київ. нац. лінгв. ун-т. - К.; Дрогобич : Вимір, 2009. — 296 c.
- Rankie C., Sewell L. American Poets in the 21st Century :The New Poetics / Claudia Rankine, Lisa Sewell. — Wesleyan University Press, 2007. — 400 pp.
