Чикайло І.В. СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ПОНЯТТЯ «МІЖКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНЦІЯ»
Чикайло І.В.
старший викладач кафедри українознавства,
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ПОНЯТТЯ «МІЖКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНЦІЯ»
Процес глобалізації, що інтенсивно розвивається в наш час, призводить до розширення взаємодії різних країн, народів та їхніх культур. Вплив здійснюється за допомогою культурних обмінів і прямих контактів між державними інститутами, соціальними групами, громадськими рухами, шляхом наукового співробітництва, торгівлі, туризму і т.п. Спілкування з іноземцями стало реальністю, а контактування з представниками іншої культури міцно увійшло у наше повсякденне життя. У наш час навчальні заклади приймають на навчання громадян зарубіжних країн, здійснюють обмін студентами, викладачі проходять стажування за кордоном, беручи участь, таким чином, у міжкультурній комунікації та діалозі культур. Діалог культур – це пізнання іншої культури через свою, а своєї через іншу шляхом культурної інтерпретації та адаптації цих культур одна до одної в умовах смислової розбіжності більшої частини обох. Головним засобом цього виступає мова, знання якої є найважливішою передумовою розуміння іншої культури. [2, с.150]. Мова як засіб спілкування людей і сформована з її допомогою культура даного суспільства знаходяться у нерозривному зв’язку та безперервній взаємодії, що і визначає їхній розвиток. С.Г. Тер-Мінасова говорить, що «мова – потужний громадський засіб, який формує людський потік в етнос, що утворює націю через збереження і передачу культури, традицій, суспільної самосвідомості даного мовного колективу» [5, с. 14]. Взаємозв’язок людини з навколишнім світом виражається у мові й багато в чому формується мовою. Причому культурний компонент відіграє вирішальну роль. Для розгляду відносин людини зі світом використовується таке поняття як «картина світу». Навколишній світ людини виражається у трьох формах: – реальна картина світу; – культурна картина світу (або понятійна); – мовна картина світу. Реальна картина світу – це об’єктивна позалюдська дійсність, це світ, що оточує людину. Культурна картина світу (понятійна) – це відображення реальної картини через призму понять, сформованих на основі уявлень людини, які вона отримує за допомогою органів чуттів і, які проходять через її свідомість. Воно є як колективне, так й індивідуальне. Культурна картина світу специфічна і відрізняється у різних народів, що зумовлено різними факторами: географією, кліматом, природними умовами, історією, соціальним устроєм, віруваннями, традиціями, способом життя і т.д. [5, с. 41]. Мовна картина світу відображає реальність мовними засобами, але не прямо, а через культурну картину світу. Реальна картина світу, що існує у свідомості людини, об’єктивована мовою і вже має тільки ту форму, яку на основі культури створила національна мова. Досягненню взаєморозуміння у процесі міжкультурної комунікації сприяє міжкультурна компетенція. У книзі Є.М. Верещагіна та В.Г. Костомарова «Язык и культура: три лингвострановедческие концепции: лексического фона, рече-поведенческих тактик и сапиентемы» дається таке визначення міжкультурної компетенції. Міжкультурна компетенція – це «комплекс знань й умінь, що дозволяють індивіду у процесі міжкультурної комунікації адекватно оцінювати комунікативну ситуацію, ефективно використовувати вербальні та невербальні засоби, втілювати у практику комунікативні наміри і перевіряти результати комунікації за допомогою зворотнього зв’язку» [1, с. 23]. Вивчення проблеми міжкультурної комунікації передбачає знайомство з наступними явищами й поняттями: принципами комунікації, основними функціями культури, впливом культури на сприйняття і комунікацію в її різних сферах і видах, параметрами для опису впливу культури на людську діяльність і розвиток суспільства. Формування міжкультурної компетенції слід розглядати у зв’язку з розвитком здатності студентів брати участь у діалозі культур на основі принципів взаємної поваги, терпимості до культурних відмінностей і подолання культурних бар’єрів. Міжкультурне навчання спрямоване на формування здатності до міжкультурної комунікації і сприяє як усвідомленню своєї приналежності до певного етносу, так і ознайомленню з традиціями й культурними особливостями представників іншої культури. Сучасна людина, яка володіє іноземною мовою, стає залученою у процес спілкування з іншими людьми. У зв’язку з цим людям, які студіюють іноземну мову, потрібно мати не тільки багатий лексичний запас і належну вимову, але й формувати у собі міжкультурну компетенцію. Ця компетенція передбачає досягнення такого рівня володіння мовою, який дозволить, по-перше, гнучко реагувати на всілякі несподівані повороти у ході бесіди; по-друге, визначати адекватну лінію мовної поведінки; по-третє, безпомилково вибирати конкретні засоби з великого мовленнєвого запасу і, нарешті, по-четверте, використовувати ці засоби відповідно до запропонованої ситуації. Формування міжкультурної компетенції передбачає взаємодію двох культур у декількох напрямках: – знайомство з культурою країни, мова якої вивчається, через саму іноземну мову і засвоєння моделі поведінки носіїв іншомовної культури; – вплив іноземної мови та іншомовної культури на розвиток рідної мови і модель поведінки у рамках рідної культури; – розвиток особистості під впливом двох культур. У процесі оволодіння іноземною мовою студенти засвоюють матеріал, який демонструє функціонування мови у природному середовищі, мовленнєву й немовленнєву поведінку носіїв мови у різних ситуаціях спілкування і розкриває особливості поведінки, пов’язані з народними звичаями, традиціями, соціальною структурою суспільства, етнічною приналежністю. Перш за все, це відбувається за допомогою автентичних матеріалів (оригінальних текстів, аудіо записів, відеофільмів), які є нормативними з точки зору мовного оформлення й містять лінгвокраїнознавчу інформацію. [4, с. 8]. Важливо знати національно-культурні особливості поведінки іноземця, щоб уникнути можливих конфліктів при міжнаціональному спілкуванні. Таким чином, вивчаючи іноземну мову, студент повинен не тільки засвоїти його лексичні, граматичні та синтаксичні особливості, але й навчитися адекватно ситуації реагувати на репліки носіїв мови, доречно застосовувати міміку і жести, використовувати формули мовного етикету і знати культурно-історичні особливості країни, мова якої вивчається. Здійснення міжкультурної комунікації передбачає готовність людини не тільки приймати представника іншої культури з усіма її національними та ментальними особливостями, але й здатність змінюватися самому. Вивчаючи іноземну мову, студенти стикаються з мовним і культурними явищами й зіставляють їх з такими ж у рідній мові. Так, наприклад, вивчаючи лексико-граматичну систему іноземної мови, студентам доводиться звертатися до знань, отриманих при вивченні рідної мови, щоб виділити подібності й відмінності у мовних явищах і сфері їх вживання. Вивчення іншомовної культури викликає у студента необхідність звертатись до культурно-історичних фактів своєї країни. Вивчаючи іноземну мову і беручи участь у міжкультурній комунікації, студент глибше проникає у суть своєї рідної мови і рідної культури, тому що «міжкультурна компетенція є знанням на підставі власної культурної компетенції чужих культурних конвенцій і стандартів, які ґрунтуються на традиційних культурних установках, нормах і цінностях певного етносу. Міжкультурна компетентність формується передусім на підставі позитивного ставлення до наявності в суспільстві різних етнокультурних груп» [3, с. 275]. Формування міжкультурної компетенції передбачає також оволодіння наступними вміннями: бачити у представникові іншої культури не лише те, що нас відрізняє, але і те, що об’єднує; змінювати оцінки у результаті зрозуміння іншої культури; відмовлятися від стереотипів; використовувати знання про чужу культуру для глибшого пізнання своєї. Усвідомлення можливих проблем, що виникають у міжкультурній комунікації представників різних культур, розуміння цінностей і загальноприйнятих норм поведінки є досить значущими факторами у вивченні іноземної мови. І коли студенти підготовлені до їх вирішення належним чином, вони можуть уникнути нерозуміння, неадекватного сприйняття поведінки і потенційних конфліктів, які можуть виникнути через неправильне використання мови, помилкову інтерпретацію реакції співрозмовника й оцінку ситуації, що склалася. А спроможність студента до адекватного сприйняття культурних цінностей іншої культури і врахування їх у своїй поведінці сприяє становленню його як доброго фахівця у своїй галузі.
Список використаної літератури:
- Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура. Три лингвострановедческие концепции: лексического фона, рече-поведенческих тактик и сапиентемы/ Е.М. Верещагин, В.Г. Костомаров. –М.: Директ-Медиа, 2014. – 509 с.
- Миронов В.В. Философия как метаморфоза культуры/В.В. Миронов. – М.: Современные тетради, 2005. – 424 с.
- Селіванова О.О. Основи теорії мовної комунікації: Підручник/О.О. Селіванова. – Черкаси: Видавництво Чабаненко Ю.А., 2011. – 350 с.
- Соловова Е.Н. Методика обучения иностранным языкам: Базовый курс лекций/Е.Н. Соловова. – М.: Просвещение, 2002. – 239 с.
- Тер-Минасова С.Г. Язык и межкультурная коммуникация/С.Г. Тер-Минасова. – М.: Слово, 2000. – 171 с.
