Беценко Т. П. ЗВУКОВА ГАРМОНІЯ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ

Беценко Т.П.

доктор філологічних наук, професор,

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

ЗВУКОВА ГАРМОНІЯ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ

Художній текст, зокрема поетичний, характеризується лапідарністю, концентрацією думки, максимальним переосмисленням кожного складника. Поетичний континуум за своєю природою - феноменальне явище, продукт мисленнєво-чуттєвої, емоційної діяльності, з архітектонічного погляду - змістова, естетична, сюжетно-композиційна цілісність, втілена у відповідну форму. Мова поетичного тексту - його матеріальна субстанція, засіб кодування інформації та реалізації авторської концепції. Найнижчий, дознаковий рівень мови - фонетичний - є одним із найчутливіших показників емоційно-змістової сутності слова ( висловлювання, тексту). З"ясування потенційних можливостей фонічних елементів як важливих конструктивних одиниць архітектоніки поетичного тексту має суттєве значення в аспекті обгрунтування природи віршового мовотворення. Спостережено, що поетичне мовотворення підпорядковане певним законам, які й визначають закономірності моделювання віршових зразків. Встановлення цих законів - першочергове завдання філологічної науки як спеціальної галузі гуманітарних знань, що дозволяє пізнати специфіку інтелектуально-творчої діяльності індивіда, що знаходить втілення в словесно-образних комбінаціях - з допомогою різнорівневих мовних засобів, універсальних за своєю природою й індивідуальних у конкретній реалізації.. Означене слугує показником актуальності пропонованого дослідження. Мета розвідки - з"ясувати природу закону гармонійної організації художнього (поетичного) тексту як основу віршового мовотворення, як ознаку поетичного лінгвоконтинууму. Об"єктом дослідження обрано звукову організацію поетичного тексту, предметом - одиниці звукового рівня мови як інтегративні засоби структурно-змістової, естетичної цілісності тексту. Основне завдання дослідження вбачаємо у тому, щоб показати та описати специфіку організації поетичного тексту на основі характеристики його звукового рівня та довести провідну роль звукоповторюваних одиниць у створенні цілісної, гармонійної, пластичної картини в змістовій та естетичній площинах.

На значущість фонічних елементів мови звернули увагу зарубіжні та вітчизняні вчені-лінгвісти (Ш. Баллі, К. Бюллер, В.Вундт, М. Граммон, О. Єсперсен, Ж. Марузо, Е. Сепір, І.Тоцька, Р. Якобсон та ін ). Однак природа звукового текстотворення поки що з"ясована не достатньо. Варті уваги розвідки І. Богіна, Г. Векшина, І. Вороніна, Ж. Ганієва, О. Журавльова, І. Качуровського та ін.

Вважаємо, що першим суттєвим законом - обов"язковим правилом конструювання поетичного тексту, є свідоме чи ( здебільшого) несвідоме, інтуїтивне тяжіння художника слова - текстотворця до того, щоб досягти максимальної рельєфності, пластики, злагодженості, благозвучності у цілісному звуковому оформленні висловлення. Пропорційність звукового вираження віршового словесно-образного малюнка - це планомірне співвіднесення окремого звука як часткового з цілим текстом ( його звуковим тлом), залежність окремого звукового елемента від загальної звукової матерії поетичного твору.

Закон звукової гармонії поетичного тексту полягає у впорядкованій контамінації фонічних одиниць мови, що перебувають у акустичній взаємовідповідності, є приємними для слуху і створюють милозвучність тексту. Отже, закон звукової гармонії художнього ( поетичного) тексту - закономірне поєднання фонічних елементів у контексті, співзвуччя, злагодженість, акустична пропорційність, відповідність звука як окремого ( часткового)загальній фонічній тональності та організацій тексту в цілому. Активізація у міні- чи макроконтексті словесно-образних одиниць відповідно до авторського задуму із певною звуковою оболонкою спричинює підсвідомий або цілеспрямований добір, пошук звукоподібних лексем з метою досягнення ідентичного тонального малюнка оповіді, рівномірного, пластичного його звукового оформлення. В ідеалі - звукова оболонка лексеми проектується на звукову матерію інших одиниць, що є компонентами висловлення. Окремий звук (звукокомплекс) за таких умов "перегукується" з ідентичними фонічними реаліями текстового континууму. В результаті виникає своєрідна "звукова сітка" (зовнішнє звукове обрамлення) тексту, що стає одразу помітним. Отже, подібне (у звуковому плані), напевне, "притягує" аналогічне. Наприклад: Любове, ми щасні: наш терен і терем, /У бутлі тернівка, бутні терцини. /Трохи терпіння - і вірш на папері, /І на терезах розважена щирість. (І. Калинець), І Псел поплив до інших плес.(А. Гризун), Стриб - і бринькає все віття, - / Це з іридію - сніжинки: / Мов реальність білоквіття, /Ніби сон про ті обжинки (А. Гризун).

Звукова гармонія, тобто звукова пропорційність, співмірність словесно-образного моделювання тексту, за якої окремий звук співвідноситься з ідентичними компонентами і з загальним тональним малюнком твору, безпосередньо пов"язана із звуковим його полем у цілому. Фонічні елементи окремого звукового поля ніби "підтримують" один одного. Відповідно звукове поле тексту мислиться як континуум, у якому поширюються певні звукоодиниці. Звукове поле формують звукові елементи, актуалізовані в окремому поетичному контексті з художньо-естетичною та архітектонічною метою.

Звукова пластика віршового тексту корелює з іншими його рівневими складниками: ідейно-тематичним, емотивним (емоційним), художньо-образним ( тропеїстичним, образотворчим). При цьому звуковий рівень поетичного тексту одночасно має відношення і до внутрішньої, і до зовнішньої його організації. Звукове тло (звукова матерія ) - зовнішній план реалізації тексту , його сприйняття на слух (тобто милозвучне чи немилозвучне, приємне чи неприємне звукове оформлення); внутрішній рівень звукової організації тексту - відповідність між ідейно-тематичним змістом, естетичним сприйняттям, художньо-образною системою та його звуковим оформленням.

Так, Т.Шевченко у поезії "Минають , минають ночі" у першій строфі, відтворюючи стан спокою у природі та в душі лидини (завмирання, перехід природи до сну, душевний спокій (утихомирення), відсутність різких, енергійних дій), мабуть, підсвідомо максимально уникає слів із проривними дзвінкими, вібрантом. Натомість вдається до концентрації слів із звуками, які корелюють тз ключовими номенами сон та осінь, автоматично формуючи навколо них певне звукове поле із визначених асоціативно і природно слів: сон - ніч, заснули, спить, заснуло; осінь - шелестить, пожовкле, листя.

Основне звукове забарвлення строфи складають слова із свистячим с, шиплячими ж, ч, ш: с (гаснуть, серця, світ, сміюсь), ж (живу, доживаю), ч (ніч, очі, волочусь, плачу).

У резульлтаті злагодженого рівномірного звукового впорядкування строфи досягається гармонізація її фонічного малюнка. Автору вдається передати спокій, утихомирення, душевне заспокоєння. І таке сприйняття тексту інтенсифікують, поглиблюють "звукові" слова шелестить, сміюсь.

У другій строфі спостерігаємо поступове загострення, наростання емоційно-змістового плану оповіді; відразу відчутним стає "звуковий інструментарій" тексту: про це свідчить актуалізація слів із проривними дзвінкими, вібрантом (доле, доброї, замирати, проклинати, страшно та ін. ). Наприклад: Минають дні, минають ночі, / Минає літо. Шелестить /Пожовкле листя, гаснуть очі, / Заснули думи, серце спить, / І все заснуло, і не знаю, / Чи я живу, чи доживаю, / Чи так по світу волочусь, / Чи так по світу волочусь, / Бо вже не плачу й не сміюсь... / Доле, де ти? Доле, де ти? / Нема ніякої! / Нема ніякої! / Коли доброї жаль, Боже, /

То дай злої! Злої! (Т. Шевченко).

Звуковий консонанс зумовлений також своєрідною "відображальною" здатністю фонічних засобів мови у тексті, яка полягає в тому, що окремі звукові елементи ніби дублюються, повторюючись у інших словах. У результаті виникає плавне "накладання" звукових міні-комплексів, що формує злагодженість, благозвучність за рахунок деякої ідентичності компонентів. Наприклад: Тікає воля, дух її і слово. / І грає рабство в сурми золоті ( М. Вінграновський). Звукову впорядкованість і звукову цілісність забезпечують повтори звукосполук во (воля, слово, рабство), ло (слово, золоті), ол (воля, золоті), ті (тікає, золоті), ра (грає, рабство). Такий складний перетин звукоповторюваних одиниць дуже міцно консолідує всі елементи тексту як у лінійному, так і вертикальному розгортанні. Пор. ще:

Бубонять рогачі й кочерги, / Щось пригадують з давнини. / І чекають покірно черги / Засмаглі горшки й чавуни (В. Симоненко). У цьому текстовому фрагменті, крім епіфоризованого повтору кочерги - черги, спостерігаємо наскрізний повтор звука ч (рогачі, кочерги, чекають, черги, чавуни), одночасно - звукокомплексу че (кочерги, чекають, черги) та звука г (рогачі, кочерги, пригадують, черги, засмаглі, горшки).

Звукова гармонія тексту на поверхневому рівні - це комбінування словесно-образного малюнка на основі активізації слів, що схожі деякою мірою за звуковим оформленням. Пор.: Все повторялось: і краса, й потворність ./ Усе було: асфальт і спориші./ Поезія - це завжди неповторність, / Поезія - це завжди неповторність, / Якийсь безсмертний дотик до душі. ( Л. Костенко). Помітно, що на тлі контексту "перетинаються" слова повторялось, потворність, неповторність та ін.

Комбінація у тексті слів, що мають у своєму складі однакові звуки чи звукосполуки, які й створюють зовнішню фонічну його суголосність, забезпечують пластичність, легковимовність віршових рядків: Латаття ніжилось в озерах, / Хитали ряску карасі./ Черкнула блискавка по зелах, / Аж полягали вони всі. (Л. Костенко). У першому та другому рядках взаємодіють повтори л (латаття, ніжилось, хитали), ра (озерах, ряску, карасі), р (озерах, ряску, карасі), а (латаття, озерах, хитали, ряску, карасі) тощо. У третьому та четвертому рядках об"єднувальними звукоповторами, що гармонізують текстову матерію, є звукосполуки ла, (черкнула, зелах, полягли) та ли (блискавка, полягли), які посилюють (завдяки плавному л), образне відтворення реалії.

Дія цього закону засвідчена в організації поетичного континууму А. Гризуна. Наприклад: Позалишаються печалі / На подалілих берегах. / Зів"януть квіти на причалі. / Прочахне сум в твоїх очах. ( А. Гризун). Не можна не зафіксувати взаємодію горизонтальних та вертикальних повторів, їх злагодженість, своєрідний перетин: асонансу а (перший, другий, третій, четвертий рядки), о ( четвертий рядок та ін.) та алітерації л ( перший, другий, третій рядки ), ч ( перший, другий, третій рядки ), х ( другий, третій рядки). Помітно, що плавність, милозвучність формує горизонтальний повтор асонованого і ( третій рядок) . Зрештою відзначаємо м"якість, уповільненість звукового малюнка поетичного твору.

Спостерігаємо, що звукову цілісність, злагодженість, отже, - гармонійність, формують повтори окремих слів у складі інших слів разом із повторами звукосполук у межах одного висловлення. У результаті такого лінійно-вертикального нанизування подібних елементів виник5ає символічно значущий у змістовому аспекті малюнок. Важливу роль тут відіграє семантика вислову в цілому: Та мури, мов із мертвих встали, / похмуро мовили - чекай.(В. Стус).

Слово мури у наведеному вище контексті є ключовим. Йому притаманні негативні конотації. Інтенсифікують сприйняття образу аналогічно конотовані лексеми із звуком м, звукосполукою мур (мертвих, похмуро). Своєрідно евфонізують звукове оформлення висловлення звукоподібні слова мов і мовила. Таке поєднання звукоподібних слів та елементів - показник чуття мовної матерії, факт мовно-естетичної індивідуально-авторської майстерності митця.

Отже, звукова субстанція мови / мовлення - закономірна, природна реалія, її суттєва властивість. Звуковий консонанс тексту як злагоджене пропорційне використання фонічних одиниць, що діють і взаємодіють і разом зорієнтовані нам досягнення визначеного тематичного, ідейного та образно-естетичного змісту, становить обов"язкову ознаку художнього, насамперед поетичного, тексту. Взагалі дія закону гармонійної звукової організації поетичного тексту є органічним, закономірним явищем віршового мовотворення, свідченням єдності форми і змісту, часткового, окремого і загального . Окрім того, цей закон варто зараховувати до феноменальних якостей та ознак мовленнєвої художньої дійсності, що базується на властивостях мови і її одиниць (дознакових) бути засобами естетичного впливу . Означений закон - суттєва реалія поетичного континууму (поетичного всесвіту як системи, як своєрідного універсуму віршової мовотворчості). Розуміння природи цього закону, його важливості - показник осмислення дії та конкретної реалізації глибинних механізмів художньої лінгвотворчості, що потенційно закладені в мові ( і її одиницях) як явищі естетичному за своєю природою (слово є твором, за О. Потебнею, тобто творчим актом, результатом інтелектуально-емоційної діяльності індивідуумі).

Список використаної літератури:

1. Беценко Т. Закони звукової архітектоніки художнього тексту / Тетяна Беценко // Світогляд - філософія - релігія.: Зб. наук. праць. - Суми: Фабрика друку, 2014. - Вип 6. - С.155 - 173.
2. Беценко Т., Голуб І. Стилістика сучасної української мови . Фоніка. / Т. П. Беценко, І. Б. Голуб. - Суми, 2015. - 324с.
3. Гризун А. Перстень-зодіак./ Анатолій Гризун. - Суми: Мрія - 1, 2014. - 162 с.
4. Вінграновський М. Цю жінку я люблю. / Микола Вінграновський. - К.: Дніпро, 1990. - 206с.
5. Єрмоленко С.Я. Мова і українознавчий світогляд: Монографія/ Світлана Єрмоленко. - К.: НДІУ, 2007. - 444с.
6. Загул Д. Вибране/ Дмитро Загул. - К.: Рад.письм., 1961. - 411 с.
7. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності / Світлана Єрмоленко. - К.: Довіра, 1999. - 431с.
8. Костенко Л. В. Сад нетанучих скульптур. / Ліна Костенко. - К.: Рад. письм., 1987. - 207с.
9. Мойсієнко А. К. Вибране. поезії і переклади / Анатолій Мойсієнко. - К.: Фенікс, 2006. - 528с.
10. Симоненко В. Берег чекань. / Василь Симоненко. - К.: Наук. думка, 2001. - 246с.
11. Стус В. С. Дорога болю: поезії / Василь Стус. - Рад. письм., 1990. - 222с.
12. Шевченко Т. Кобзар. / Тарас Шевченко. - К.: Вид-во АН УРСР, 1963. - 718с.